* * *
Хаос — мутная водица,
Не помыться, не испить;
Властолюбцу пригодится
Дуракам хвосты крутить.
Властолюбцу не до Бога,
Не для этого «рожён»,
У него своя дорога —
Поживиться на чужом.
Много крови возле плахи —
Многосильному — в вину...
Нет, не зря цари в монахи
Уходили в старину.
* * *
Вода обнимала плечи,
У подбородка текла.
Тот, кто купался вечером —
Знает — она как тепла.
И веришь ты ей без опаски,
Не ждешь от нее беды...
Губят часто и ласки,
Особенно ласки воды.
* * *
Это телу нужна одежда —
Если камня за синью плита,
А душа? — ей нужна нежность,
А душа? — ей нужна доброта.
Да — оттащат, ну да — нагадят,
Бросят в яму, кювет, тюрьму...
А душа? А душа — нагая!
Ей наряды совсем ни к чему.
* * *
Моя душа полна тревоги
Неясной, тайной и глухой;
Да, мне с тобой не по дороге,
Попутчик очень я плохой:
Иду, не молча и покорно,
Даю тревожным дням расти,
И хочется мне непритворно
Сказать тебе: «За все прости.
Не мне цвести на этом свете,
Мой пройден путь — путь неудач.
Как надоели в жизни эти
Решения простых задач».
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
